Чт. Окт 29th, 2020

ЕВРОРЕГИОН info

Новости еврорегионов и стран, входящих в еврорегионы

Одесский адвокат Артем Карташов о намерениях депутатов изменить нормы Уголовно-процессуального кодекса

1 min read

Адвокат Артем Карташов рассказал о нюансах нового законопроекта № 3009а, который активно продвигают в Верховной Раде Украины и чем грозит его принятие гражданскому обществу:

“16 вересня комітет Верховної ради з питань правоохоронної діяльності, який очолює Денис Монастирський, наближений до міністра МВС Арсена Авакова, надав позитивний висновок щодо проєкту закону №3009а «Про внесення змін до КПК України у частині забезпечення реалізації функцій прокуратури». Монастирський, разом з рядом інших депутатів від «Слуги народу», є автором цього законопроєкту, тому його просувають доволі активно й вже цього тижня можуть винести на голосування в зал Верховної ради.

Фактично цим законопроєктом депутати хочуть нейтралізувати норму статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, яка на сьогоднішній зобов’язує (тобто відмова не допускається) правоохоронні органи вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості за будь-якою заявою про злочин протягом 24 годин з моменту її подання (тобто розпочинати розслідування).

У випадку, якщо слідчий чи прокурор все ж ігнорують заяву – їх можна зобов’язати розпочати розслідування, шляхом подання скарги слідчому судді – і майже у 100 % випадках такі скарги задовольняються, а правоохоронці змушені розслідувати злочини.

На практиці, незважаючи на Закон, поліція, прокуратура, ДБР та навіть НАБУ часто незаконно відмовляються розслідувати злочини, однак завдяки судовому контролю у результаті все ж змушені це робити.

Чинна редакція 214 статті КПК часто є єдиною можливістю для потерпілих добитися від правоохоронців хоча б ймовірної можливості притягнення кривдника до кримінальної відповідальності, а для заявників, які не є потерпілими особисто (наприклад для громадських організацій) змусити розпочати розслідування у справах щодо корупції, шкоди довкіллю чи навіть щодо жорстокого поводження з тваринами.

Яка ж частина законопроєкту 3009а становить небезпеку?

Запропоновані депутатами зміни до статті 3 та статті 214 КПК України передбачають, що правоохоронець може не реєструвати заяву про злочин, якщо вона на його думку не містить «достатніх даних про обставини, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення».

Чому категорія «достатність»така небезпечна?

По-перше, «достатність» – занадто загальна та оціночна категорія, яка розв’язує руки правоохоронцям, які тепер самі зможуть вирішувати, яка заява містить достатньо відомостей про злочин, а яка ні. Це загрожує тим, що навіть обґрунтовані заяви про злочин будуть ігноруватися і будь-яке розслідування стане неможливим ще до його початку.

Чи можлива описана вище ситуація у країні, де закриваються або ж не розслідуються справи щодо навіть очевидно злочинних діянь (згадаємо схему «Роттердам +» або «рюкзаків Авакова»)?

Питання риторичне. Особливо на місцевому рівні, де правоохоронці, судді, представники криміналітету (на кшталт локальних корупціонерів), часто поєднані бізнесовими чи родинними зв’язками.

Не врятує цього разу і судовий контроль, оскільки навантаження на слідчих суддів, особливо в обласних центрах, є величезним й це може об’єктивно вплинути на результати розгляду скарг по заявах про злочини.

Крім того, оскільки Кримінальний кодекс охороняє найбільш важливі суспільні відносини – було створено особливу систему перевірки фактів, яка називається досудове розслідування.

І логіка тут у тому, що для перевірки фактів наявності чи відсутності складу злочину є спеціальний інструментарій – слідчі (розшукові) дії, виїмки та інше.

На сьогодні, а також у разі прийняття законопроєкту, інструментів перевірити заяву про злочин на предмет її «достатності», крім як шляхом розслідування неможливо – на це у правоохоронців немає повноважень, що додає абсурдності пропонованим змінам.

По-друге, зміни, закладені у законопроєкті фактично перекладають обов’язок розслідування з правоохоронців на самих заявників.

Тобто на момент подання заяви про злочин – у заявника вже мають бути «достатні відомості про злочин», хоча здобувати такі відомості зобов’язані, й мають для цього відповідні повноваження, правоохоронці.

І це є очевидним абсурдом та перевертає з ніг на голову саму ідею досудового розслідування.

Знову ж таки, замість розслідування злочинів легше буде їх просто ігнорувати, посилаючись на «недостатність відомостей у заяві», що ніяк не сприятиме зміцненню законності в Україні.

По-третє, це відкриває для правоохоронців ще одну корупційну схему: оскільки вони отримують ексклюзивне право «продавати» початок розслідування – можна заробляти, як на заявниках, так і на тих, відносно кого подається заява про злочин.

Тобто залишаючи такі питання на розсуд правоохоронців, ми створюємо ситуацію, при якій «достатність» буде здебільшого визначатись «зацікавленістю» органу у відкритті провадження, що відкриває шлях до систематичних зловживань.

Крім того, це значно викривить реальні показники злочинності в Україні, оскільки, якщо не розпочато розслідування (відомості із заяви не внесені до ЄРДР), то немає факту злочину, а відтак показники правоохоронного органу покращуються – менше незакінчених справ та менше справ загалом. Це є однією з причин чому навіть сьогодні правоохоронці ігнорують заяви про злочини, а з прийняттям цього законопроєкту матимуть на це ще й законне право.

Які аргументи використовують автори законопроєкту?

Одним з основних аргументів є те, що багато заяв, які очевидно не містять відомостей про злочини можуть подавати «міські навіжені» або просто ображені люди (так званий, «процесуальний спам»).

Одразу варто сказати, що вони («навіжені») є «виключенням», яке не має нашкодити «правилу» та забрати у більшості громадян можливість безумовно ініціювати розслідування за заявами про злочини.

На сьогодні, правоохоронці ігнорують більшість заяв про злочини – реєстр судових рішень містить близько декілька десятків тисяч ухвал слідчих суддів щодо задоволення скарг заявників.

Саме завдяки чинній редакції 214 статті заявники можуть через суд змусити розслідувати злочин, попри небажання слідчого чи прокурора.

Крім того, одним із запобіжників проти процесуального спаму є стаття 383 Кримінального кодексу, яка встановлює відповідальність за свідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Дійсно, часто заяви про злочин межують з «некримінальними ситуаціями», однак це ж і є завдання правоохоронців – розібратися у цьому завдяки проведеному розслідуванню та роз’яснити свою позицію заявникам, надавши отримані матеріали, які заявник вже надалі може використати, наприклад у судовому спорі.

У такому разі й правоохоронці виконують свою функцію, і заявники отримують державний сервіс (який, власне, і функціонує за їх податки) та мають можливість безпосередньо переконатися у тому, що ситуація не є кримінальною та отримати роз’яснення про те, як діяти у своїй ситуації далі.

Іншим аргументом є те, що початок розслідування за усіма заявами про злочини збільшує навантаження на правоохоронні органи.

Однак розслідування за заявами, які не тягнуть на кримінальну відповідальність не вимагає надмірних ресурсних витрат та навпаки може бути використане з користю – наприклад для отримання досвіду молодими правоохоронцям, шляхом складання процесуальних документів, проведення слідчих дій та комунікації з заявниками чи свідками.

Крім того, внесення змін до Закону не може жодним чином пояснюватися перевантаженістю державного органу – «спрощення життя» правоохоронцям не може здійснюватися шляхом обмеження громадян у їх праві на захист від протиправних посягань.

Отже, пропоновані законопроєктом 3009а зміни до статей 3 та 214 Кримінального процесуального кодексу України щодо заяв та повідомлень про кримінальні правопорушення несуть значні корупційні ризики і серйозну загрозу правопорядку в масштабах всієї країни та мають бути безумовно відхилені народними депутатами.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Обратная связь

    Copyright © All rights reserved. | Newsphere by AF themes.